Вівторок
26.09.2017
05:36
Форма входу
Категорії розділу
Розробки уроків [4]
Доповіді [6]
Нормативні документи [0]
Позакласні заходи [3]
Пошук
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 6
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Методичне об'єднання вчителів іноземних мов
Головна » Статті » Доповіді

Психологічні особливості засвоєння іноземної мови учнями початкової школи
Психологічні особливості засвоєння іноземної мови учнями початкової школи.
План :
1) Лінгвопсихологічна характеристика мовленнєвої діяльності.
2) Проблема навичок та вмінь мовлення у навчанні іноземних мов.
3) Психологічні основи навчання іноземної мови учнями початкової школи.
1. Лінгвопсихологічна характеристика мовленнєвої діяльності
Діяльність людини у широкому розумінні слова означає процес активної цілеспрямованої взаємодії суб'єкта з середовищем. Згідно з психологічною теорією діяльності людина не пристосовується до реальної дійсності, а активно оволодіває нею і впливає на неї завдяки здатності передбачати і свідомо планувати свою діяльність.
Мовленнєва діяльність (МД) розглядається як один з багатьох видів людської діяльності і визначається як «активний, цілеспрямований, опосередкований мовою та зумовлений ситуацією спілкування процес прийому і видачі мовленнєвого повідомлення у взаємодії людей між собою» Теорія МД розробляється такими вченими як І.О.Зимня, О.О.Леонтьєв, Т.В.Рябова та іншими послідовниками видатного психолога й педагога Л.С.Виготського. МД людей може входити до іншої діяльності (трудової, пізнавальної і т.п.). Проте вона може бути й повністю самостійною діяльністю, бо у людини є специфічна потреба, притаманна лише їй, у висловленні думки та одержанні мовленнєвої інформації. Цю потребу називають комунікативно- пізнавальною.
Як же співвідносяться між собою такі поняття як мова, мовлення та МД?
Мова - це нормалізована система звуків, морфем, слів та правил їх сполучення на морфологічному, синтаксичному, семантичному та логічному рівнях, тобто система знаків, що є основним засобом спілкування членів певного людського колективу, засобом переробки і передачі інформації від покоління до покоління.
Мовлення - це застосування мови у процесі спілкування. Мова як система - виключно суспільне явище, вона постійна, стала, має нормативний характер і зобов'язує кожного, хто нею користується, підкорятися її законам. Мовлення - індивідуальне, динамічне, ситуативно зумовлене. Мовлення є найуніверсальнішим засобом комунікації, тому що при передачі інформації за допомогою мовних знаків смисл повідомлення губиться менш за все.
Мовленнєва діяльність суб'єкта включає мову і мовлення як внутрішні засоби та способи її реалізації .
Розрізняють 4 основних види МД: аудіювання, говоріння, читання та письмо . У процесі говоріння та письма людина висловлює свої думки, а при аудіюванні та читанні вона одержує мовленнєву інформацію, тобто сприймає і розуміє думки інших людей. Відповідно говоріння та письмо називають продуктивними видами МД , а аудіювання та читання - рецептивними. З іншого боку, аудіювання і говоріння об'єднує одна матеріальна основа - звукова система мови, ці види МД входять до усного мовлення. Материальною основою читання і письма є графічна система мови, вони відносяться до писемного мовлення.
Як будь-яка інша діяльність, МД має такі необхідні компоненти як мотив діяльності, її предмет, засоби та способи реалізації МД, продукт і результат.
Процес породження мовлення за Л.С.Виготським реалізується у послідовності «від мотиву, який породжує певну думку, до оформлення самої думки, до опосередкування її у внутрішньому слові, потім - у значеннях зовнішніх слів і, нарешті, у словах» . Щось завжди спонукає людину до МД - комунікативно-пізнавальна потреба або якась інша, задовольнити яку можна лише шляхом МД. Сприймання мовлення, так само як і його породження, теж має бути вмотивованим.
Предмет діяльності розглядається як основний елемент її змісту (О.М.Леонтьєв). Він може бути матеріальним та ідеальним. Предмет МД, як підкреслює О.І.Зимня, ідеальний - це думка як форма відображення предметів та явищ реальної дійсності. Висловлювання думки є метою продуктивних видів МД - говоріння і письма, мета рецептивних видів МД - аудіювання і читання - полягає у розумінні думок іншої людини.
Якщо предметом МД є думка, то способом існування, формування і вираження цієї думки є система мови, її фонетичні, лексичні та граматичні засоби, які мають засвоюватися саме як способи вирішення певної розумової задачі.
В залежності від форм спілкування може бути 3 способи формування та формулювання думки:
• внутрішній (людина включається у рецепцію або думання);
• зовнішній усний (людина включається у говоріння);
• зовнішній письмовий (людина включається у спілкування з відсутнім
партнером у письмовій формі).
Вибір способу формування та формулювання думки залежить від умов спілкування, індивідуальних особливостей суб'єкта діяльності та культурно- історичних традицій мовного колективу, до якого належить людина.
Продукт діяльності - це те, в чому вона втілюється. Продуктом таких видів МД як говоріння та письмо виступає вивловлювання, текст (усний або письмовий), продуктом аудіювання та читання є розуміння прослуханого або прочитаного тексту.
Важливим компонентом МД є її результат, який може виражатися у реакції - відповіді людини (вербальній або невербальній) або у стані людини (наприклад, почувши якусь новину, прочитавши твір тощо, людина радіє, сумує, залишається байдужою, плаче, сміється і т.д.).
Будь-який об'єкт можна членувати на елементи або на одиниці. На відміну від елементів одиниці зберігають властивості цілого. Одиницею діяльності є дія, відповідно одиницею МД є мовленнєва дія. Мовленнєві дії в продуктивних видах МД називають ще мовленнєвими вчинками . Як правило, вони реалізуються на рівні судження, що виражається у формі речення. У рецептивних видах МД як мовленнєва дія виступає смислове рішення, умовивід.
Кожна мовленнєва дія спрямована на виконання окремого простого завдання. У системі МД є 3 підсистеми дій, які співвідносяться з трьома сторонами мовлення - структурною (або граматичною), семантичною (або лексичною) та виражальною (або фонетичною для усної форми мовлення і графічною для писемної форми мовлення). Підсистеми дій МД створюють єдине нерозривне ціле, яке можна розділити лише умовно. Проте, коли у процесі навчання виникає потреба опрацювати ту чи іншу сторону мовлення, воно, за висловом Ю.І.Пасова, «Мов би повертається до учня даною стороною» .
Для здійснення МД в цілому необхідно володіти окремими діями так, щоб вони не відволікали довільну увагу учасників спілкування. У процесі виконання мовленнєвих дій формуються навички мовлення, у процесі виконання того чи іншого виду МД - мовленнєві уміння.
2. Проблема навичок та вмінь мовлення у навчанні іноземних мов
Навичку визначають як «психічне новоутворення, завдяки якому індивід спроможний виконувати певну дію раціонально, з належною точністю і швидкістю, без зайвих витрат фізичної та нервово-психологічної енергії».
Термін «навичка» відбиває саме факт призвичаєнхюті до певної дії, яка завдяки цьому виконується автоматично, без істотної участі свідомості в її регулюванні.
У процесі навчання іноземної мови мовленнєві дії учнів мають бути доведені до оптимального рівня досконалості» , що забезпечує спрямованість уваги людини до здійснення МД лише на зміст свого висловлювання або того повідомлення, яке вона сприймає на слух або читає.
Щоб досягти «рівня навички» , мовленнєва дія має набути таких якостей як автоматизованість, стійкість, гнучкість, відсутність спрямованості свідомості на форму виконання, відсутність напруження і швидкої втомлюваності.
Автоматизованість - одна з найголовніших якостей будь-якої навички. Вона передбачає певну швидкість виконання операцій, що входять до дії, її цілісність та плавність, а також послаблення напруженості.
Проте автоматизувати певну дію ще недостатньо, її слід зробити сталою, стійкою до негативного впливу з боку інших автоматизованих дій. Іншими словами, крім автоматизованості слід виробити ще таку якість навички як стійкість, тобто підготувати окремо сформовані навички до взаємодії, «зіткнути» різні труднощі, які досі долалися окремо. Так, відпрацювавши з учнями окремо інтонаційну модель, що виражає наказ, та модель, що виражає прохання, слід запропонувати таку вправу, де будуть вживатися обидві моделі, щоб відповідна навичка набула стійкості.
Ще однією якістю, яка має бути сформована паралельно із створенням автоматизованості та стійкості, є гнучкість навички, її розглядають у 2-х планах:
• як здатність включатися у новій ситуації;
• як здатність функціонувати на новому мовленнєвому матеріалі.
Так, гнучкість граматичної навички можна забезпечити завдяки різноманітності та варіативності ситуацій, що лежать в основі вправ, а також використанню в них достатньої кількості лексики, в результаті чого виділяється щось загальне, незамінне для всіх випадків. Це й дозволяє навичці функціонувати у будь-яких ситуаціях мовлення та «переноситися» на будь-який мовленнєвий матеріал.
Як уже зазначалося, у процесі виконання того чи іншого виду МД формуються мовленнєві уміння. За аналогією з вузначенням навички уміння можна визначити як оптимальний рівень досконалості певної діяльності (у нашому випадку - мовленнєвої). Відповідно до основних видів МД виділяють 4 основних уміння: уміння говорити (в діалогічній та монологічній формі), уміння писати, уміння аудіювати та уміння читати.
Кожне уміння спирається на свою групу навичок, які синтезуються, функціонуючи в умінні.
Продуктивні уміння - говоріння та письмо - складаються на грунті репродуктивних навичок: граматичних, тобто навичок вибору морфологосинтаксичного оформлення одиниці усного або писемного мовлення; лексичних, тобто навичок вибору, сполучення та реалізації лексичної одиниці в усному і писемному мовленні; фонетичних навичок говоріння, тобто навичок артикулювання та інтонування; графічних та орфографічних навичок письма, тобто навичок графічного зображення мовлення та написання слів за правилами орфографії.
Рецептивні уміння - аудіювання та читання - складаються на грунті рецептивних навичок: граматичних, тобто навичок розпізнавання граматичних та прогнозування синтаксичних структур усного або писемного мовлення; лексичних, тобто навичок розпізнавання звукових або графічних образів лексичних одиниць та їх безпосереднього розуміння; фонетичних, тобто навичок сприйняття та розпізнавання звуків, звукосполучень, інтонації в усному мовленні; графічних, тобто навичок сприйняття та розпізнавання букв, буквосполучень, знаків пунктуації в писемному мовленні. Представимо 4 основних мовленнєвих уміння та навички, на яких вони грунтуються, у схемі 1, ідея якої належить С.П.Шатілову.
Навички формуються поетапно. Щодо кількості етапів формування навичок існують різні точки зору. Найбільш доцільним нам здається виділення 3-х основних етапів формування навички, виходячи з психологічної характеристики дій учня - рецепції, репродукування і продукування; з обсягу висловлювання (рівень фрази/речення, надфразової єдності), що сприймає, репродукує або продукує учень; з якості навички, яку слід сформувати на даному,етапі; з характеру дій учнів з новим мовним матеріалом.
Перший етап (орієнтовно-підготовчий): тут учні знайомляться з новим мовним матеріалом - граматичним, лексичним, фонетичним, що пред'являється в ситуації або контексті, і виконують окремі мовленнєві (в окремих випадках - мовні) дії за зразком або за правилом. На цьому етапі створюється орієнтовна основа як необхідна умова формування навички.
На другому етапі (стереотипно- ситуативному або стандартизуючому) має місце автоматизація дій учнів з новим мовним матеріалом в аналогічних ситуаціях мовлення, головним чином на рівні фрази/речення (в окремих випадках - слова або словосполучення).
Завдяки різноманітності ситуацій, на основі яких відбувається автоматизація, формується не лише така якість навички як автоматизованість, але й гнучкість.
На третьому етапі (варіююче - ситуативному етапі) має місце подальша автоматизація дій учнів з новим мовним матеріалом на рівні надфразової єдності. Новий мовний матеріал вживається поряд з тим, що вивчався раніше, завдяки чому формується така якість навички як стійкість, продовжується формування автоматизованості та гнучкості навички.
3. Психологічні основи навчання іноземної мови у початковій школі.
Визнання на державному рівні доцільності запровадження іноземної мови у початковій школі змушує замислитись над завданням раннього шкільного навчання цього предмета і можливостями їх реалізації. Розглянемо психологічний аспект цсї проблеми.
Як відомо, сучасні нормативні матеріали орієнтують вчителів на формування в учнів певного рівня іншомовної комунікативної компетенції,тобто здатності спілкуватися іноземною мовою на міжкультурному рівні. На початковому ступені (відтепер на 2-4 класи загальноосвітньої школи) мають бути закладені основи комунікативної компетенщї,необхідні й достатні для їх подальшого розвитку в курсі вивчення іноземної мови в середній школі.
Аналіз спеціальної літератури,доиовнений надбаннями позитивного педагогічного досвіду та досвіду авторів,переконує в тому» що початок раннього вивчення іноземної мови містить у собі вагомі психологічні передумови для оволодіння молодшими школярами основами елементарної комунікативної компетенції.
Найважливішими, на наш погляд, є такі чинники :
вікові психофізіологічні й психічні характеристики учнів; досвід дітей у рідній мові; відчуття ними новизни предмета; наявність в учнів досить сильної комунікативної мотивації, зумовленої співпаданнями навчання іноземної мови з періодом інтенсивної соціалізації учнів початкових класів; потенціальні можливості предмета для успішного розв'язання головних завдань початкової школи; стимуляції пізнавальної мотивації дітей, максимальної соціалізації кожної дитини, розвитку її особистості, під готовки до діалогу культур.
Розглянемо ці чинники докладніше. У зв"язку з першим звернемося до досліджень фізіології та психологів дітей дошкільного й молодшого шкільного віку. У працях Л.С.Виготського, Л.С. Рубінштейна, Ш.О.Амонашвілі, Дж.Брунера, В.Пенфілда та інших учених є переконливі дані про те, що дитина засвоює іноземну мову легше, ніж доросла людина. Так, за В.Пенфілдом, розквіт людських здібностей до засвоєння другої мови безпосередньо пов'язаний з чинниками фізіологічного порядку. Він припадає на період від 4-х до 10-ти років, за даними інших учених - від 5-ти до 9-ти років. На цей період уже визначилась функціональна локалізація мозку, насамперед, л окалізіція мовних функцій як у лівій, так і частково у правій півуцлі. Дитина засвоїла рідну мову. Але мозок її ще досить пластичний для вироблення нових зв"язків. Така оптимальність нейронної бази забезпечує високу сензитивність молодших школярів: сенсорну чутливість до явищ мовного характеру взагалі й артикуляційну гнучкість зокрема. Це забезпечує можливість точного наслідування, легкого вироблення моторних навичок. Точність наслідування,як зазначають психологи ВЛ.Андрієвська та І.С. Зимня, цілком захоплює дитину, приносить їй насолоду, викликає приємні емоції, чого не можна вже сказати про підлітків. Перевагою молодших школярів е також потенційно великі можливості довготривалої пам"яті. Так, спостереження показують : за умови стимулювання властивої для цього віку ігривої або пізнавальної мотивації діти досить легко й міцно запам'ятовують не тільки окремі слова або словосполучення, але й мовні кліше, фрази, мікродіалоги, римівки, віршики, пісеньки.
Протягом тривалого часу, особливо у 60-70 роках, раннє шкільне навчання Іноземної мови базувалося значною мірою на імітації мовленнєвих зразків. Між тим дослідниками раннього навчання іноземної мови переконливо доведено, що імітація не є основним прийомом оволодіння іноземною мовою в дитинстві. Більш вирішальну роль відіграють процеси мовних узагальнень і так звані металінгвістичні здібності, тобто здатність гнучно і на абстрактному рівні засвоювати мову, помічати її відмінності від явищ рідної мови, свідомо оперувати нею. Результати експерементів М.І.Зорандія, О.Й.Негневицької, дослідників США, Канади та інших країн свідчать про підвищення рівня розвитку вербального інтелекту сучасних дошкільнят. І цей фактор, на думку психологів, зокрема О.О.Леонтьев, є одним із важливих аргументів на користь запровадження іноземної мови у початковій школі.
Головними чинниками цього феномена молодшого шкільного віку вважають підвищення освітнього й матеріального рівня сучасного суспільства, розширення можливостей засобів масової інформації, появу ефективних інформаційних технологій, а також прискорення фізичного розвитку (тобто акселерацію) сучасних дітей, функціональні можливості яких відповідають тим, котрі 40 50 років тому були властиві особам, старшим на 1 - 2 роки.
Загальновідомо, що одне з головних психолого-дидактичних завдань початкової школи полягає у створенні ситуації соціального розвитку дитини, Важливу психологічну передумову соціалізації молодших школярів становлять їхні особистісні характеристики; безпосередність, довірлива підлеглість авторитету вчителя,яскрава емоційність. реактивність,вразливість до новизни,естетичне ставлення до довкілля, допитливість, широта інтересів, сугестивність, розвинута уява. Брак життєвого досвіду, знань у дітей цього віку часто-густо компенсується бурхливим фантазуванням. Фантазія ж, як це доведено психологами і дидактами, прискорює творчий процес у десятки разів.
Нині внаслідок інформаційного вибуху пік здатності до творчої уяви,фактазії змістився до 8-10 років, і раннє шкільне навчання іноземної мови співпадає з найсприятливішим періодом для розкриття творчого потенціалу особистості учня, для його соціалізації. Однак за умов загальноосвітньої школи при виборі початку запровадження цього предмета слід зважати на весь комплекс психологічних факторів. Аналіз досліджень вказує на наявність прямої залежності успішності раннього вивчення іноземної мови від рівня комунікативного розвитку дитини в рідній мові.
Поняття " комунікативний розвиток у рідній мові", слід розглядати як складне багатоаспектне явище, що включає :
обсяг словника дитини в рідній мові; рівень засвоєння мовних правил; рівень володіння усними формами спілкування, показниками чого слугують уміння дитини свідомо будувати зв"язне висловлювання, адекватно реагувати на репліки співрозмовника, висловлювати своє ставлення до почутого; рівень володіння технікою читання, показником чого с темп читання; рівень сформованості пізнавальних інтересів; загальний кругозів учнів.
Комунікативний розвиток у рідній мові правомірно розглядати в загальному констексті соціалізації кожної дитини, тобто з точки зору сформованості вмінь спілкування з ровесниками, дорослими, а також з позиції загальної ситуації розвитку дитини. Рівень комунікативного розвитку дітей в рідній мові можна визначити за допомогою спеціальних прогностичних тестів.
Багаторічний досвід проведення прогностичних тестів на початку вивчення учнями англійськрї мови свідчить про те. що найбільш адекватно відображають сформованісгь механізмів комунікативного розвитку дитини 6-8 років в усному мовленні рідною мовою такі об"єкти тестування :
комунікативна виразність мовлення як покажчик сформованості фонематичного та інтонаційного слуху;
ритм як компонент мовленнєвого слуху і найсуттєвіший компонент просодії;
якість слухової мовленевої уваги, тісно пов"язаної з мнемічними процесами;
уміння свідомо будувати або відтворювати зв"язне висловлювання рідною мовою на основі прослуханої інформації.
Шість років - це період інтенсивного психічного і фізичного розвитку дитини. Порівняно з семирічними дітьми, шестилітки мають менш зрілу кору головного мозку, серцево - судинну систему, опорно-руховий апарат. У цілому незавершеність розвитку основних органів і систем шестирічної дитини підвищує чутливість її організму до дії несприятливих факторів. І цей чинник може призвести до формування різних відхилень та захворювань.
На початку вивчення іноземної мови має полегшати вчителям реалізацію одного в завдань сучасної програми - організацію практики учнів в оперуванні різноманітними поняттями ( наприклад: якість, час, тривалість, місцезнаходження, дім, здоровя тощо) та певними мовними фукціями як категоріями поведінки.
Навчання у першому класі, таким чином, створює належну функціональну і пропедевтичну основу для зустрічи дитини з іноземною мовою в наступному, другому класі. Воно спияє її загальному мовному розвитку, набуттю навичок і вмінь навчальної діяльності, соціальній та соціально-психологічній орієнтації в дитячому колективі і взагалі в людському суспільстві.
Проаналізовані фактори підтверджують слушність запровадження іноземної мови, починаючи з другого класу загальноосвітньої школи. У цьому віці у дітей краще розвинені пам"ять. особливо слухова короткочасна, слухова увага,здатність до імітації, наелідування.мисленнєві й пізнавальні процеси, рефлексія, творча уява.
Зрослі інтелектуальні можливості учнів 2-го класу створюють належне підґрунтя для сприцняття і засвоєння соціокультурної інформації, якою повинен бути насичений зміст навчання іноземної мови, якщо останнє дійсно спрямоване на оволодіння учнями міжкультурним іншомовним спілкуванням.
Анкетування 420 молодших школярів показує, що дітям цього віку подобається іноземна мова. Вани бажають познайомитись з життям країни, мову якої вони вивчають, з її народом та його духовними цінностями, що пов"язані зі святом дитини. Передусім спрацьовує фактор новизни предмета і соціокультурної інформації, закладеної в ньому. На думку фізіологів, зустрічаючись з нов изною, мозок людини "дивується". Внаслідок цього активізується величезна кількість нервових елементів, включаються зв"язки між різними ділянками мозку, збільшується обсяг пізновальної корисної інформації, що надходять через очі, вуха, інші сенсорні входи і засвоюється учнем.
Свого часу психологами було переконливо доведено, що так зване "механічне заучування" не є незаперечною особливістю молодшого шкільного віку. Воно з"являється лише тоді, коли учні не оволоділи прийомами осмисленого зашш"ятування матеріалу.
Формуючись як особистість в оточенні сучасного багатомовного і міжкультурного простору, молодший школяр з достатнім розумінням сприймає інформацію про норми поведінки і культуру мовлення. Тому навчання етикету носіїв виучуваної мови, на що вчителів орієнтує і нова Програма, має для учнів молодшого шкільного віку не тільки пішавально-комунікативне, але й велике виховне значення. Підтвердимо це положення прикладами правил поведінки, які пропонуються учням другого класу на початку вивчення англійської мови.
Запам 'ятаємо такі правила поведінки:
- Однолітків, друзів, рідних можна вітати словами : - Hellо . Hi .
- Жест піднятої руки долонею від себе, легка посмішка посилюють слова привітання : - Ні, Hello
За сучасним етикетом першим вітається молодший зі старшим, учень з учителем, дитина з дорослим.
При знайомстві з однолітками привітно усміхнись, привітайся, назви себе. Наприклад:
- Hello ! І' m Oksana,
- Hi ! І 'm Taras .
Доцільність раннього навчання іншомовного етикету підтверджу¬ється даними експерементів американських дослідників, якими доведено, що діти дуже рано, починаючи з чотирьох років, здатні розрізнювати соціолінгвистичні нюанси мовлення. При їх відтворенні в ході ситуативної взаємодії вони досягають : максимальної точності на фонологічному рівні, меншої - на лексичному і ще меншої - на морфолого- синтаксичному рівні.
В сучасних НМК, підручниках, посібниках, як відомо, реалізуються різні засоби раннього шкільного навчання іншомовного спілкування, зокрема :
1. моделювання життєвих ситуацій спілкування дітей з носіями мови, насамперед з їхніми іншомовними ровесниками;
2. моделювання мовленевої взаємодії тварин, а також людей з тваринами в ситуаціях з казковим сюжетом.
Багаторічне спостереження, доповнене результатами дослідного навчання, показує : моделювання життєвих ситуацій спілкування з носіями мови має значний потенціал для забезпечення адекватного засвоєння соціокультурної інформації, передусім етикету; для зіставлення дітьми своїх інтересів, поглядів, потреб,уподобань тощо з такими ж особистісними проявами іншомовних ровесників у стандартних ситуаціях, що моделюються; для створення соціальної ситуації розвитку дитини, яка в реальному житті виникає у процесі її спілкування з дорослими і взаємодії з ровесниками, в якій виховується, розвивається і змінюється сама дитина та її самооцінка, що стає більш обгрунтованою, рефлективною, диференційованою, завдяки чому дитина починає усвідомлювати власне "я", свої інтереси, мотиви поведінки тощо За нашими даними, домінуючою діяльнісною ідеєю раннього навчання англійської мови, яка співпадає з завданнями формування соціокультурної компетенції молодших школярів, є ідея передусім познайомитись з англомовним ровесником, його повсякденним життям, інтересами, іграми, захопленнями, стереотипами поведінки, а через призму сприйняття англійського ровесника - і з країною, представником якої він є. Тому головним принципом моделювання ситуацій іншомовного спілкування на початковому етапі має бути принцип опори на діалог культур. Його реалізації сприяють такі типи ситуацій навчально- трудової, сімейно-побутової та соціальне- культурної сфер спілкування ситуації- аналоги потенційного спілкування дітей; ситуації з казковим сюжетом на літературно - краєзнавчій основі; ситуації з казковим сюжетом.
Спеціальним дослідженням доведено, що раннє шкільне навчання іноземної мови як засобу міжкультурного спілкування с ефективним інструментом стимуляції пізнання, розкриття творчого потенціалу особистості учня і посилення гуманізації початкової освіти.


ЛІТЕРАТУРА:
Ніколаєва С.Ю. Методика навчання іноземних мов у середніх навчальних закладах. Київ: Ленвіт, 1999, с.59-72;
Вишневський О.І. Довідник учителя іноземної мови. Київ: Радянська школа, 1982, с. 12-29;
Категорія: Доповіді | Додав: ZOSh4 (24.01.2013)
Переглядів: 2174 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]